Цікаві трояндові факти
Своєю появою троянди випередили людей приблизно на 34 мільйони років. Знайдено викопні останки й скам'янілості троянд, що вказують на вік близько 50 мільйонів років. Культурній троянді приблизно 5000 років, зараз відомо близько 300 видів троянд, близько 30000 сортів.
Троянда є національною квіткою США, Англії й Ірану.
Дику троянду Rosa Acіcularіs можна зустріти в районі Північного Полярного Кола.
Одне з найдавніших зображень троянди знайдено на острові Крит і датується приблизно 2000 р. до нашої ери.
Задовго до того, як Сафо ввічнила троянду епітетом "королева квітів", греки називали її "королем квітів".
Походження слова "капелюх" походить від "шапо", "шапель" - римський вінок із троянд.
У раннім християнстві троянда була символом тих, хто вижив у результаті переслідувань і гонінь.
Кращими трояндоводами світу по праву вважаються французи, ніхто не продає більше троянд, ніж голландці, болгари відомі виробництвом трояндової олії.
Трояндова олія (переважно синтетична) входить до складу 46% чоловічої й 98% жіночої парфумерії. Однак із усієї розмаїтості квітів використовується тільки два види троянд - дамаська й центифолія. Натуральна трояндова олія - одна з найдорожчих, на міжнародному ринку вона цінується дорожче золота й платини. Для одержання одного кілограма трояндової олії потрібно в середньому три тонни пелюсток...
Найбільше троянд у світі - близько 3 мільйони - продається в День Святого Валентина.
Ген, відповідальний за аромат, рецесивний, тобто якщо схрестити дві троянди із сильним ароматом, вийде гібрид або зі слабким запахом, або взагалі без нього.
Одним з перших термін "ароматерапія" запропонований російським ученим Н.А.Кюнцелем в 30-х роках. Люди, котрі регулярно вдихають аромат троянди, викликають симпатію оточуючих, мають світлу рівну ауру, доброзичливі й ненав'язливі.
Виявляється, ніщо так не допомагає відчути себе в чужих стінах, начебто удома, як аромат болгарської троянди незначної, тільки-но вловимої найтоншим нюхом концентрації.
Сучасні троянди бувають практично всіх кольорів, за винятком синього й чорного: відсутні природні гени. Однак блакитною трояндою зараз займається генна інженерія, а чорну заміняють темно-червоні відтінки.
Троянда була відома в стародавньому Вавилоні і отримала особливе поширення в Персії (тепер Іран), де вирощувалася у величезній кількості.
У всіх народів свої оповіді: у русичів — билини про богатирів, у фінів — «Калевала», у естонців — «Син Калева», у французів — «Пісня про Роланда». До таких створінь народного епосу належать і давньогрецькі поеми «Іліада» і «Одіссея», а в іранців — «Гюль Наме» — книга, що прославляє троянду.[2]
Перські поети Гафіз та Сааді називають свою країну «Гюлістан» — «Сад троянд» («Гюль» — «троянда»)[2].
Поет Сааді в книзі «Квітник троянд» («Гюлістан») писав у 1258 році:
«Чуєш, як всюди весною лунає лише солодкий шепіт радості і любові: це шелест солов'я, що читає книги троянд!»
Інший поет Хафіз (XIV століття) також оспівував троянду у своїх віршах:
«Не мало цей сад ростить чарівних троянд, Але тих, хто їх бере, шипи язвлять до сліз».
Цвіла Троянда у садочку,
А недалечко, у куточку,
Між бур’яном бринів Будяк.
І каже він Троянді так:
— Нащо се ти колючок начіпляла?
— А ти нащо? — вона його спитала.
— Я? — обізвавсь Будяк,—
Я, серденько, не проста штука,
Я — степовий козак!
Мені колючка, як шаблюка,
Щоб ворогів страшить,
Щоб всім було спокійно жить.
Вам більш нема ніякої роботи —
Цвісти, пахтіть, а не колоти.
— Не все ж колоть і Будякам,—
Троянда каже,— треба й нам,
Щоб Крученії Паничі боялись
І до Троянди не чіплялись.
Сунеться який біс —
Йому колючка в ніс,
Щоб не забувся,
Як слід Троянду шанувать,
А не знічев’я обвивать.
— Хіба! — сказав Будяк і усміхнувся.
Скомпонував я сей примір
Для наших любих дочок;
Нехай вони його змотають у клубочок,
Як кажуть панночки, на сувенір.
Немає коментарів:
Дописати коментар